Особливості обдарованих дітей

ОСОБЛИВОСТІ ОБДАРОВАНИХ ДІТЕЙ 

ЯК КАТЕГОРІЇ «ГРУПИ РИЗИКУ»

---

 На всіх етапах розвитку цивілізації особлива роль завжди належала обдарованим особистостям, які завдяки своїй здатності до створення нового були головним рушієм прогресу суспільства у всіх сферах його життєдіяльності. 

Незважаючи на значний інтерес науковців та практиків до питання розвитку обдарованої дитини воно залишається недостатньо дослідженим як у теоретичному, так і в практичному аспектах, оскільки в суспільстві тривалий час панувала думка, що обдарованість не є проблемою, а тому такі діти не потребують допомоги. Така позиція є хибною, оскільки діти, які демонструють визначні здібності, у процесі свого розвитку стикаються з великою кількістю проблем, пов’язаних в першу чергу з їхніми психологічними, особистісними, пізнавальними, емоційними характеристиками.

Відомо, що згідно з одним із рішень Всесвітньої організації охорони здоров’я обдаровані діти входять до «групи ризику» як і розумово відсталі, неповнолітні правопорушники, діти алкоголіків та наркоманів. Їм необхідні особливе виховання, відповідні індивідуальні навчальні програми, спеціально підготовлені вчителі, спеціалізовані класи та навчальні заклади.

Обдарованими вважають дітей, які демонструють високий рівень розвитку здібностей, що дає можливість досягати визначних успіхів в одному або декількох видах діяльності. Згідно соціологічних досліджень обдаровані діти складають від 20-ти до 30-ти відсотків загальної популяції. До "благополучних" з них належать лише 5 відсотків, решта знаходяться в ситуації ризику соціальної ізоляції та відчуження з боку однолітків. Обдарованість може органічно вписуватись у життєдіяльність дитини, а може провокувати велику кількість складних соціально-психологічних протиріч та проблем. На жаль, останній варіант найбільш розповсюджений. Прояви-симптоматика даного шляху розвитку дуже різноманітна. Головна її особливість полягає в тому, що своєю поведінкою, особливостями навчання, внутрішнім психологічним станом, обдарована дитина наближена до дитини дезадаптованої. Обдаровані діти важко сприймаються оточуючими, а нормальний для них процес розвитку розглядається як аномальна непристосованість до життя у суспільстві. Обдарованість як вид девіацій є ненормованою поведінкою на основі гіперздібностей.

Кожна дитина неповторна, але при всій індивідуальній своєрідності проявів дитячої обдарованості існує доволі багато рис, характерних для талановитих дітей, що часто спостерігаються у їхній поведінці і спілкуванні з однолітками та дорослими. Обдаровані діти у порівнянні зі звичайними характеризуються такими якостями, які можуть викликати труднощі у процесі соціальної адаптації. Особливої уваги потребують ті якості, що суттєво відрізняють обдарованих дітей від однолітків та дають підстави вважати їх «групою ризику».

На нашу думку, слід звернути увагу на наступні соціально-психологічні особливості обдарованих дітей. Перфекціонізм як намагання робити все найкращим чином, прагнення досконалості навіть у малозначущих справах виявляється вже у ранньому віці. Це властивість, що дає можливість досягати високих результатів у будь-якій діяльності. Однак наслідком цього часто є постійне почуття невдоволеності собою, що відображається на самооцінці. Обдаровані діти не схильні до конформізму, відхиляють стандартні вимоги, особливо, якщо ці стандарти йдуть всупереч їхнім або здаються безглуздими. Така поведінка часто розглядається оточуючими як зухвала і така, що потребує застосування виховних впливів. 

Для обдарованих дітей характерним є високий ступінь егоцентризму (пізнавального, комунікативного, соціального), який виражається у нездатності зрозуміти позицію іншої людини, що пов’язана з обмеженістю їх досвіду.

Особливістю емоційної сфери обдарованої дитини є її підвищена вразливість. Оскільки обдаровані діти більш сприйнятливі до сенсорних стимулів, краще розуміють причинно-наслідкові зв’язки та сприймають оточуючі явища та події, вони глибше й детальніше їх розуміють. Деякі події, що є незначними для їх однолітків, для обдарованих дітей стають джерелом сильних переживань. Талановиті діти мають дуже розвинуте почуття справедливості, що виявляється в ранньому віці та зберігається протягом всього життя, вони мають власну систему цінностей, пред’являють високі вимоги до себе та оточуючих, які не завжди можуть їм відповідати. Така ситуація може викликати непорозуміння, конфлікти навіть ворожнечу між дитиною та оточуючими. Одна з провідних рис обдарованої дитини – це прагнення до лідерства, схильність керувати іншими дітьми. Головна причина цього полягає в інтелектуальній перевазі над іншими дітьми, гнучкості та швидкості мислення. 

Особистісні властивості обдарованих дітей пов’язані із зануренням їх у філософські проблеми. Для них характерним є роздуми над такими явищами, як смерть, потойбічне життя, релігійні вірування й філософські проблеми, що є зовсім незрозумілим та не цікавим для інших дітей та навіть дорослих. Обдаровані діти, які усвідомлюють нестандартність своїх здібностей, уявляють себе лише на першому місці, будь-яке інше місце такі діти сприймають, як поразку, а самих себе – як невдах. Ці діти часто почувають себе занадто відповідальними за результат своєї діяльності, вважають, що виключно вони є причиною успіхів та невдач, а це у свою чергу призводить до необґрунтованого почуття провини, іноді до депресивних станів. Прагнення компенсувати відчуття неуспіху будь-яким іншим способом за умов обмеженості життєвого досвіду, бажання діяти на власний розсуд, досягати найкращих результатів у будь-якій діяльності може призвести до формування деструктивних форм поведінки.

Нездатність виробити терпляче ставлення до менш обдарованої людини часто призводить до розчарувань, жовчності, що можуть дискредитувати дитину, яка навіть є лідером. Талановиті діти часто з недостатньою толерантністю ставляться до тих дітей, які мають інтелектуальний розвиток нижче від них. Вони можуть відштовхнути оточуючих зауваженнями, що виражають презирливість або нетерплячість.

Обдаровані діти проявляють надзвичайну наполегливість у прагненні досягти результату. Висока захопленість будь-яким заняттям, що вдається найкращим чином, може швидко призвести до завищених особистих стандартів і внутрішньої незадоволеності, адже бути у всьому довершеним – неможливо. Оцінюючи власну роботу у відповідності з дорослими вимірами, дитина виявляється фрустрованою, відчуває тривогу й важкі, недитячі переживання. Всі ці переживання можуть бути збільшені, якщо очікування дорослих занадто великі. Сприймання дитиною себе як невдахи, може спровокувати формування заниженої самооцінки при завищеному рівні вимог і об'єктивно гарних результатах діяльності.

Крім того, у поведінці обдарованих дітей спостерігаються прояви агресії. Часто обдаровану дитину просто не розуміють  педагоги, а іноді батьки. Це призводить до складних переживань, у результаті яких вона або замикається в собі, прагнучи збагнути, чому її не розуміють, або, не бажаючи миритись із ситуацією, що склалась, вдається до різноманітних хитрощів, намагаючись отримати соціальну підтримку. Якщо така тактика не приносить бажаних результатів, дитина у відповідь на завданий біль прагне відповісти кривдникам тим же. У такому випадку вона може використати всі види агресивних реакцій: непряму, пряму, вербальну, фізичну.

Обдарованість може проявлятися в позашкільній діяльності, а в школі така дитина може вважатися «середньою».

Сучасні дослідження свідчать, що гармонійність розвитку психіки обдарованої дитини – це доволі рідкісне явище. Частіше зустрічається нерівномірність, односторонність розвитку, яка зберігається протягом всього життя, поглиблюється та стає передумовою багатьох психологічних проблем. 

Хоча обдаровані діти та підлітки, які мають проблеми у реальному спілкуванні, успішно взаємодіють з партнерами в Інтернеті, вони все ж таки мають значний ризик соціальної ізоляції та відторгнення з боку ровесників. Соціальна ізоляція – це не наслідок емоційних порушень, а результат умов, у яких опинилась дитина при відсутності групи, з якою вона могла би спілкуватися.

Зміст, спрямованість, ефективність соціалізації обдарованих дітей певною мірою визначають дорослі, які створюють життєвий простір. Вони можуть «обмежувати й стимулювати, сприяти й заважати, надихати на перемоги над собою і обставинами чи штовхати у прірву самознецінення». Взаємини у сім’ї, стилі батьківсько-дитячих стосунків, ставлення батьків до факту обдарованості власної дитини вирішальним чином впливають на формування та розвиток не тільки її здібностей, але й особистісних рис та властивостей.

Загально відомо, що оцінне ставлення до дитини є шкідливим та травмуючим для всіх дітей, але для обдарованих таке відношення становить особливу небезпеку. «У мене нічого ніколи не виходить», «Я ні на що не здатний» такі генералізації досить часто зустрічаються в об’єктивно цілком успішних дітей. Цінність будь-яких успіхів і досягнень витісняється, заперечується, тому що така дитина бачить себе як би вимогливим батьківським оком і чує батьківський голос: «От Таня, сусідка, уже й англійською розмовляє й танцює й... її вже по телевізору показують, а ти що ж у нас, тюхтій?». Займатися чимось просто заради процесу, заради задоволення дитина, а потім і дорослий, орієнтований батьками на «кращий результат», не може й не хоче. Негативними наслідками такого ставлення батьків можуть бути згасання таланту, прагнення його приховати, розвиток невротичного прагнення завжди бути першим, формування високого рівня агресивності й ворожості дітей.

Гіпертрофована увага до будь-якої унікальної здібності дитини, безсумнівно, впливає на її самосприйняття, на формування Я-концепції, образ ідеального-Я.

Слід звернути увагу на те, що потреба талановитих дітей в емоційному комфорті, визнанні, прийнятті й підтримці є надзвичайно великою й не рідко, нажаль, виявляється не задоволеною. Завдяки своїм здібностям такі діти випереджають інших і в тонкості сприйняття подій, ситуацій.

Будь-яка регламентація погано укладається у свідомості обдарованих школярів. Такі діти «незручні» для більшості працюючих педагогів. Наявність обдарованих дітей у школі підвищує її статус та авторитет, коли такі діти беруть участь у конкурсах, олімпіадах, змаганнях. 

Обдарованих дітей часто вважають гіперактивними, непосидючими, такими,що часто відволікаються внаслідок постійного реагування її на різного роду подразники та сигнали.

Крім того, у обдарованої дитини рано формується зона її особистісних інтересів, і тому на шкільні предмети, що лишаються поза цією зоною, у неї просто не вистачає ні часу, ні бажання.

Слід відмітити, що не всі дорослі бажають, готові та вміють спілкуватися з дітьми, які мають видатні здібності. Обдаровані діти не люблять, коли з ними спілкуються зверхньо, як з маленькими та нерозумними, яким треба все пояснювати, а більшість дорослих спілкується з ними саме таким чином.

Талановита дитина випереджає у своєму розвитку інших дітей, вже цим викликає їхню антипатію. «Зарозумілих» обдарованих недолюблюють однолітки, що згодом ускладнює їхні стосунки. Дружні відносини швидко руйнуються. Обдарована дитина болісно зачіпає самолюбство інших, та й сама схильна ображатися через дрібниці.

Слід зазначити, що обдаровані діти часто опиняються поза колективними відносинами. Захоплення, що часто не зрозумілі та нецікаві для однокласників, улюблена справа не дають їм часу для тіснішого спілкування з однолітками. Водночас знання, уміння і здібності талановитої дитини не завжди розпізнаються й цінуються в класі. Не знайшовши визнання серед однокласників, такі діти самореалізуються поза школою, поза класом.

«Важкою» обдарована дитина буває не від того, якою вона є, а від того, якою вона не є. Розвитку потребує не тільки специфічне обдарування. Необхідно враховувати всю особистість в цілому, її емоційні, інтелектуальні, художні та соціальні здібності. Коли обдарованій дитині допомагають належним чином, вона не буває проблематичною.

Використані джерела

1. Завацька Л.М. Технології професійної діяльності соціального педагога: [навчальний посібник для ВНЗ] / Л.М. Завацька. – К.: Видавничий Дім «Слово», 2008. – 240 с.

2. Василькова Ю.В. Социальная педагогика : [курс лекций] / Ю.В. Василькова, Т.А. Василькова. –     М.: Академия, 2003. – 440 с.

3. Коваль Л.Г. Соціальна педагогіка / Соціальна робота: [навчальний посібник] / Л.Г. Коваль,  І.Д. Звєрєва, С.Р. Хлєбік – К.: ІЗМН, 1997. – 278 с.

4. Корнеева Е.Н. Нестандартные дети. Интегративная регуляция образовательного взаимодействия школьников с ЗПР, детей из семей мигрантов, учащихся с признаками одаренности. – Ярославль: Академия развития, 2007. –     144 с.

5. Кульчицька О.І. Соціальне середовище у розвитку обдарованості / О.І. Кульчицька // Обдарована дитина. – 2007. – № 1. – С. 25-31.

6. Ландау Э. Одаренность требует мужества. Психологическое сопровождение одаренного ребенка / Э. Ландау: [пер. с нем.]. – М.: Академия, 2002. – 144 с.

7. Одаренные дети. / под. общ. ред. Г.В. Бурменской и В.М. Слуцкого : [пер. с англ.].– М. : Прогресс, 1991. – 376 с.

8. Пальчевський С.С. Соціальна педагогіка: [навч. посібник для студ. ВНЗ]. – К. : Кондор, 2005. – 560 с.

9. Савенков А.И. Одаренный ребенок дома и в школе / А.И. Савенков. – Екатеринбург : Академия развития, 2004. – 346 с.

10. Соцька М.В. Система психолого-педагогічного супроводу здібних і обдарованих учнів у загальноосвітньому навчальному закладі / М.В. Соцька // Обдарована дитина. – 2010. – № 3. – сс. 39-45.

Психологічна служба 

ЧОЦЕВ «Юність Буковини»